Мистецтво НІкополя: Історична спадщина Микитиного Рогу в XXI сторіччі

(Продовження. Початок в № 80, 81, 83)

У День міста художник Марк Продан презентував свій проект «Історична спадщина Микитиного Рогу в ХХl сторіччі». В окремому залі висіла 21 картина на цю тему. Автор натхненно розшифровував відвідувачам свої ідеї, в яких були відображені не тільки історія нашого краю, а й патріотизм, і філософія, і фантазії, і надія на майбутнє.

«Репортер» запропонував йому також прокоментувати свої розшифровки на сторінках газети. І ось ми пропонуємо сьогодні нашим читачам четверту подачу з підписами двох його картин.

10. Духовну гідність геть з людської ниви

Кожна наукова гіпотеза повинна підкріплюватися практикою, і тільки життя дає згоду на її дієздатність. Ось тільки соціальні експерименти з укладом людей закінчуються трагічно. Бродив комуністичний привід по Європі, поки потрапив на нашу землю. Століттями наш народ з-під ярма спостерігав за світом. Допекло до краю: «Что изволите?». А у відповідь лунало: «Пшол вон!» Гасло марксистів: «Крой, Ванька, Бога нет» суспільству прийшлося до вподоби. «Пустили півня» під маєтки, зруйнували все старе, попів і пономарів з кадилами вислали на Соловки, а вуйків з полонини – на Схід, щоб бачили, як «За Сибіром сонце сходить». Незгодним буржуїнам вирок «Грійки», «До стінки!» А в цей час на обрїї «замайоріло» світле майбутнє: голодомор, продовольчі картки, матері строчили на «Зінгері» торбинки з табельним номером робочого під крупу і борошно. До Білокам’яної почав люд возити білі хризантеми, а звідти – «туалетне» мило та гірлянди на шиї з паперовими бабінами для нужника. Як бульбашка лопнула надія, а ми бажали віддати своє життя «за это». Дехто і сьогодні намагається їздити на цьому потягу, не розуміючи, що він давно стоїть у тупику. І як підсумок: «Ось вам, бабусю, і Юріїв день. Гуртове – чортове».

11. Де народився, там і згодився

З давніх-давен так повелося, що митці завжди були символами нації: Шекспір – в Англії, Гете – в Німеччині, Синкевич – у наших сусідів, а у нас – рідний Тарас Шевченко прохав своїх нащадків поховати його на Україні милій, «щоб було чути, як реве Ревучий!» Так яку ж силу
почуттів заклав у нас творець – любов до місця народження, до малої батьківщини? Мабуть, тому, що тут все було вперше: подих, крик, материнське молоко. А за цим свідоме пізнання світу, котре залишається в нашому житті до останнього подиху. Залишаючи батьківську оселю, ми ніколи не можемо забути навколишнє середовище, горобців під стріхою, мальви під вікном, багатоповерхівку, телевежу, спортивний майданчик у дворі. Виконуючи плани перебудови, «бульбаші» осушили болота, а навесні прилетіли з радістю до своїх вікових гніздувань птахи, цілий тиждень кружляли, та з сумом і криком полетіли шукати нову оселю. Подібне і ми спостерігали з Каховським водосховищем: плавні тепер нам тільки сняться.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

^ Наверх