Чудова зустріч з поетесою Ольгою Борисовою

Наталя Бєлякіна
для «Репортера»

Напередодні Нового року в бібліотеці «Слово» (філія №6) зібралася
повна зала слухачів. Шанувальники поезії відклали всі свої передноворічні турботи і прийшли на творчий вечір поетеси Ольги Борисової.

Був просто аншлаг! Тема вечора була дуже цікава і улюблена для всіх з дитинства: «Верьте, люди, в чудеса!». Новорічні та Різдвяні свята – це завжди чаруюча магія, яка завжди створює особливий настрій. А скільки влучних епітетів, вдалих порівнянь, витіюватих зворотів, грайливих історій вдалося підібрати та записати поетесі! Вражає кількість віршів на тему Леді Зими – морозної, льодової, заметільної, інколи непривабливої, дощової, вітряної, але білої й сніжної, чистої й чарівної, святкової й різдвяної чудесниці року.

Цьому сприяла й новорічна атмосфера, створена турботливими руками працівників бібліотеки. Різнокольорові гірлянди, ялинки, величезна кількість білих пухнастих і дуже по-мистецьки вирізаних паперових сніжинок. Гармонійно доповнювали це ретельно підібрані під зимову поезію авторки і стан душі слайди та музичний супровід. Мелодії додавали ще більше ніжності, проникливих чарівних відчуттів свята та дива.

Ночь  волшебная  спустилась
Так  таинственно  вокруг,
Может,  это  всё  приснилось,
Или  явью  стало  вдруг
Месяц  по  небу  гуляет,
Разливая  серебро,
Так  божественно  бывает
Только  в  ночь  под  Рождество!
Ночь  тиха  в  своём  безмолвие,
Лишь  слегка  трещит  мороз,
Нам  для  всех  несёт  здоровье
В  этот  мир,  входя,  Христос!

«Вірші – це моя душа, моє сприйняття природи і всього прекрасного, — сказала Ольга Борисова. – Народилася я в Росії, в м. Більові Тульської області. Юність пройшла в знаменитій Ясній Поляні, за 220 км від Москви і 14 км від Тули. Садибу засновано в XVII столітті. Спершу вона належала роду Карцевих, потім Волконським і Толстим. Саме тут  народився Лев Толстой, тут письменник прожив понад 50 років і створив багато своїх творів. В Ясній Поляні були написані «Війна і мир», «Анна Кареніна», там знаходиться і його могила. У цьому будинку зараз музей Льва Толстого. Там я увібрала всю красу рідної природи. Любов до Батьківщини, до рідних місць вічно живе і буде жити в моєму серці».

Куда мне до поэтов,
Кудесников пера,
Я лишь в корзине этой
Плетение взяла.
А чудные творенья —
Плоды, что в ней лежат,
Скажу без сожаленья,
Не мне принадлежат.
Я лишь частичку света
И капельку тепла
Дополню в чашу эту,
Чтоб полною была.

Затамувавши подих, слухачі поринули в казку, слухали, споглядали, посміхалися, уявляли, аплодували, відкривали дива в своїх серцях. А вірш про кохання, про те, що всесильна зима не заморозить любов слухали з трепетним переживанням до сліз.

Надолго   Осень  видно  задержалась,
Весь  спутала  небесный  календарь!
Унылый  дождик  сеять  так  старалась,
Права  свои  ей  уступил  Январь.

Расстроила  все  планы  непогода,
Сырая  слякоть,  за  окном  плюс  пять,
Вот  так Зима!  Январь,  начало  года!
А  снега  и  в  помине  не  видать!

Унылый  дождик  мне  окошко  мочит,
А  хочется  узора  на  стекле,
Ведь  надо,  чтоб  мороз  ударил  к  ночи,
А  поутру  всё  было  б  в  серебре!

Но  грустный  дождик  всё  стучится 
в  окна,
Сырая  мгла  зависла  на  дворе,
И  вся  земля  вокруг  насквозь  промокла,
Рассыпал   капли  дождик  по  траве.

Прогноз   не  радует,  а  только  удивляет,
Не  обещает  снег  он  и  мороз,
Раз  в  сотню  лет  такое,  мол,   бывает,
И  этот  год  сюрприз  нам  преподнёс!

А ще Ольга Павлівна дивувала своїми віршами з гумором – вона дуже майстерно підмічає його в реальному житті, уміє порівняти з казковими персонажами та подати в жартівливій формі.

Стала глупая синица
Перед птицами хвалиться,
Что она мила, игрива,
В оперении красива,
Да и голос есть у ней,
Мол, не то, что воробей!
И снегирь синице вторит:
О его красе не спорят!
А уж перья у него —
Нет таких ни у кого!

Воробей мне не чета,
Внешность у него не та!
Воробей чирикнул с ветки:

Ну, подумаешь, кокетки!
Пусть я серый, неприметный,
Но для кошки незаметный,
Спрячусь быстро средь ветвей,
Не заметить птичку ей!
Лучше, дивные красотки,
Пожалейте свои глотки,
Голос свой поберегите,
Повнимательней смотрите.
Кошка рядом ходит тут…
Миг… и перья отпадут! 
Мораль сей басенки проста:
Чтоб не остаться без хвоста, 
Не стоит красотой гордиться,
Советую у воробья учиться!

В заключному вірші поетеса зачарувала ще більше – свої побажання щастя, любові, дива на новий рік вона просто заспівала під мелодію вальсу Євгена Доги. Це було неперевершено! Слухачі підспівували,

взявшись за руки, і в такт мелодії кілька разів, мов заклинання на новий рік, повторили прості, але дивовижні слова, які з’явились на екрані:

То  метель  была,  то  ветер,
Но  вдруг  мир  стал  тих  и  светел,
Звёзды  глянули  с  небес,
В  ожидании  чудес.
Месяц  вспыхнул  серебром,
Озаряя  ночь  кругом,
Проливая  дивный  свет,
Нам  Христос  принёс  привет.
Ожиданье  торжества
В  этот  праздник  Рождества!
В  этот  добрый,  светлый  вечер,
Зажигают  люди  свечи.
Молят,  просят  у  небес,
Чтоб  Христос  послал  чудес.
Всем  здоровья,  мир  Планете,
И  чтоб  в  счастье  жили  дети.
Веет  всюду  благодать,
Так  легко,  не  передать!
В  эту  ночь  Христос  родился,
Для  спасенья  к  нам  явился.
В  эту  ночь  под  Рождество,
Верьте,  люди,  в  волшебство!

Усі присутні на вечорі були в захваті, вони аплодували і подарували поетесі квіти, подякували авторці і організаторам заходу – бібліотекарям Олені Рудомановій та Катерині Волковій за те, що дали всім можливість насолодитися прекрасним. А по завершені на всіх чекав солодкий стіл з чаєм та цукерками, обміном враженнями та відчуттями, емоціями, думками, привітаннями з прийдешніми новорічними святами та Різдвом.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

^ Наверх